10+ років у режимі «Чекаю»

До Дня добровольця: Подяка родинам, що понад 10 років у режимі «чекаю»

14 березня ми вшановуємо тих, хто першим пішов у бій за покликом серця. Але сьогодні ми також схиляємо голови перед тими, хто став для них найміцнішим тилом.

Ті, хто не чекав повісток

Навесні 2014 року тисячі звичайних українців залишили свої мирні професії, родини та звичне життя. Вони не чекали наказів чи повісток — вони просто розуміли, що країну треба захищати. Саме завдяки їхній рішучості ми вистояли тоді, і саме їхній дух живе в кожному, хто боронить Україну сьогодні.

Але за кожним кроком добровольця стоїть родина, яка відпустила його туди, де найнебезпечніше. Для цих сімей війна триває не рік і не два. Це вже понад десять років у найважчому вимірі часу — режимі очікування.

«Доброволець — це сміливість зробити крок у полум'я. А родина добровольця — це титанічна сила тримати небо над ним усі ці роки. Без вашої любові їхня броня була б не такою міцною».

Десятиліття віри та боротьби

Понад 10 років здригатися від кожного дзвінка. Понад 10 років збирати передачі, шукати спорядження, молитися і вірити. Дехто з родин чекає своїх рідних з полону, дехто шукає безвісти зниклих, не втрачаючи надії ні на мить. Ваше очікування — це теж лінія фронту, яка вимагає надлюдської витримки.

Сьогоднішній день — це нагадування суспільству про ціну кожного мирного ранку. Суспільство не має права забувати про ваш щоденний, тихий подвиг. Ваш біль, ваша гордість і ваша надія — це наша спільна справа.

Слава воїнам. Вдячність родинам.

Дякуємо добровольцям за те, що закрили собою країну. Дякуємо їхнім родинам за стійкість, яка тримає цей світ. Ми схиляємо голови перед вашим терпінням. І ми всім серцем віримо в той день, коли найважливіші двері відчиняться, і пролунає найбажаніше: «Я вдома».